Про толерування ОПЗЖ і проблеми закону про колаборантів

Повномасштабна війна Росії в Україні пришвидшила одразу кілька процесів, які залишалися ніби на потім в українському законодавстві. Мова про діяльність проросійських партій, що їх заборонили суди за позовами Мін’юсту, та кримінальну відповідальність за колабораціонізм.

В українському парламенті ніяк не можуть зібрати докупи всю політичну волю, аби забрати мандати у депутатів заборонених проросійських партій. Навіть якщо є процедури, які дозволяють зробити це без змін до Конституції. А прийнятий закон про колаборантів урівнює і тих, хто вітав росіян на окупованій території, і тих, хто не зміг виїхати, але продовжив працювати, щоб мати гроші на хліб.

Чому так відбувається і що з цим робить/не робить Міністерство юстиції, розповіла заступниця міністра Валерія Коломієць.

Про заборону партій і корисних депутатів ОПЗЖ

— Пані Валеріє, давайте почнемо із головного — з відключення впливу проросійських партій. Перед інтерв’ю я прочитала результативну частину рішення Восьмого апеляційного адмінсуду щодо заборони діяльності Партії регіонів. Рішення описує хронологічно, хто і що із функціонерів Партії регіонів робив починаючи з 2015 року і дотепер, аби мати підстави заборонити діяльність ПР.

З КПУ була інша історія. Спочатку парламент ухвалив 2015 року закон, який забороняє комуністичну та нацистську символіку, Окружний адмінсуд того ж року припинив діяльність партії, це рішення оскаржили в апеляції. І торік Шостий апеляційний суд виніс рішення про заборону партії. Чи в рішенні про заборону Компартії є така ж доказова база, як у випадку із ОПЗЖ, або ж воно базується тільки на законі, ухваленому парламентом 2015-го?

— Усі рішення про заборону проросійських політичних партій є у відкритому доступі в реєстрі судових рішень. Міністерство юстиції звертається до суду для заборони тієї чи іншої політичної партії, якщо вона порушує закон. Мова йде про повалення державної влади, порушення територіальної цілісності України, суверенітету і завдання шкоди безпеці нашої країни тощо. При цьому треба розуміти, що здебільшого ми говоримо про керівну ланку партій.

І головне, суди ніколи не приставали б на наші пропозиції, якби ми разом із правоохоронними органами, які розслідують відповідні справи, а це переважно або СБУ, або ДБР, не подавали їм всієї хронології та доказів, що доводять протизаконну діяльність керівної ланки тієї чи іншої політичної сили. Наприклад, як Медведчук і його діяльність впливали на партію ОПЗЖ. Чи то стосовно КПУ, або Партії регіонів, або будь-якої іншої партії, — логіка та архітектура рішень фактично однакові. І завжди однакова механіка самого позову. Отже, у випадку із КПУ ми теж захищені доказовою базою.

— Чи оскаржують заборонені партії рішення суду у Європейському суді з прав людини?

— Людина, партія та юридична особа можуть звернутися до ЄСПЛ, і ми можемо гіпотетично припускати, що вони звернулися. Але до моменту, поки Суд не вирішив, що справу прийнято, і не почав із нами комунікувати, ми взагалі не можемо говорити про існування справи. На сьогодні про факт того, що хтось звернувся, нам не відомо. Відповідно, жодних комунікацій із Судом також не відбувалося. Але по зверненнях представників однієї із політичних партій щодо надання копій документів ми з колегами бачимо, що вони мають такий намір.

— Яка це партія?

— Це Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко. Оскільки в Україні всі інстанції вже пройдені, ми зробили висновок, що вони зараз збирають оригінали документів, аби подавати заяву в ЄСПЛ. Але ми впевнені у своїй позиції, бо зробили все, що від нас залежить, аби дотриматися визначеності і процедури закону. І це теж треба розуміти. Отже, буде цікаво подивитися через 5–7 років, як ЄСПЛ це оцінить, якщо візьме справу до розгляду. Але я впевнена, що принцип превалювання інтересів безпеки суспільства та те, що ми діяли в рамках чітко визначеного і зрозумілого закону, гратимуть на нашому боці.

— Мін’юст звертався до Агентства з розшуку та менеджменту активів з проханням допомогти знайти майно партій. Чи є новини від АРМА? Куди АРМА передасть те, що знайде?

— Після винесення рішень Ради з нацбезпеки і оборони ми одразу готували позови. Коли подали позови, то паралельно наклали арешти на всі виявлені нами ресурси і почали розробляти порядок виявлення активів політичних партій. Коли розробили порядок, зіштовхнулися з його реалізацією. Стало зрозуміло, що це не зовсім відповідає повноваженням і можливостям виключно Мін’юсту (до прикладу, коли йдеться про виявлення активів уже після того, як ми відсудилися і маємо остаточне рішення суду) і є більш компетентні органи, котрі можуть здійснювати розшук на будь-якій стадії. Тому після цього було внесено зміни, відповідно до яких ми звертаємося до АРМА, яке збирає всю інформацію. Приміром, станом на початок цього року АРМА розшукало такого майна вже більш як на 20 мільйонів гривень.

Загалом майно партій може переходити до державного бюджету: це банківські кошти, те, що передаємо в управління Фонду держмайна, — рухоме та нерухоме майно, права інтелектуальної власності переходять до Національного органу інтелектуальної власності, а земельні ділянки — до органу виконавчої влади, на території якого вона розташована.

— «Люди обурюються, мовляв, партію заборонили, а людей, які були її членами, не притягують до відповідальності. Але заборона політичної партії відбувалася, в тому числі, на основі матеріалів кримінальних проваджень проти керівництва політичних партій. Ми не можемо впливати на те, яким чином і з якою швидкістю Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань чи Офіс генерального прокурора розслідує ті чи інші справи», — це ваша цитата. Але в Україні дев’ять років діє закон про люстрацію.

— Чинний закон про люстрацію критикували і критикують як ЄСПЛ, так і Венеціанська комісія. Зокрема, через невибірковість. Тут є нюанс — якраз Венеціанська комісія вказала, що ця процедура не може застосовуватися до виборних посад. Наприклад, заборонили ОПЗЖ і ми не можемо огульно позбавити Бойка мандата через процедуру люстрації. Окрім того, з народними депутатами це питання Конституції, бо там чітко прописано порядок, згідно з яким нардепа можна позбавити його статусу.

Те саме і щодо місцевих депутатів. Якщо людина є членом забороненої партії, вона не може бути піддана люстрації через виборність такої посади. Також людина не може бути люстрована в тому сенсі, що її можуть не допустити до обрання на виборну посаду. Виборні посади і люстрація — це різні речі, бо люстрація це про органи державної влади і недопущення певних людей до органів управління. А виборна посада — це волевиявлення народу.

Тобто люди мають зрозуміти: те, що відбувається з проросійськими політиками і забороною їхніх політичних сил, це не так про люстрацію, як про притягнення їх до кримінальної відповідальності. І саме це має відбуватися з тими, хто протягом усіх цих років використовував політику як засіб реалізації планів «руского міра» в Україні.

— А вам не здається дивним, що влада знайшла спосіб відсторонити Гео Лероса від участі у пленарних засіданнях постановою на одну сесію, яка, до речі, може затягнутися до кінця каденції Ради, а нардепів з ОПЗЖ — ні. Тому що Лерос своїми заявами заважає, а ОПЗЖ голосами допомагає. От і немає політичної волі. Та чи є якісь є механізми, щоб її увімкнути? Можливо, Мін’юст має якісь пропозиції та напрацювання, розуміючи глибину проблеми?

— Напрацювань щодо виведення із ВР депутатів ОПЗЖ немає, тому що перед Мін’юстом не стоїть такого завдання. Принаймні я про таке завдання не чула. Але давайте пам`ятати, що будь-які подібні речі мають прийматися не політичною волею, а на основі законності. Конституцію на сьогодні ми не можемо змінювати. Як бачимо, народні депутати із забороненої політичної партії із певною періодичністю самі виходять із Верховної Ради або ж їх позбавляють мандатів, коли все ж є законні підстави, передбачені в Конституції. Хтось через залишки совісті, хтось через кримінальні провадження.

— Але ж є підстави. Одна з них — виїзд на постійне місце проживання за кордон. Минуло 182 дні, і ми можемо констатувати, що деяких нардепів немає в Україні. Варто написати запит на Держприкордонслужбу, отримати відповідь, зафіксувати цей факт і позбавити повноважень кожного окремого депутата. І друга підстава — деякі з них почали писати заяви про вихід із фракції. І якщо вони пройшли в парламент за списком, то це вже порушення. Ви бачите логіку в подібних діях, які не потребують внесення змін до Конституції, аби виключити нардепів фракції ОПЗЖ із Верховної Ради?

— Звісно, питання лише в тому, аби довести, до прикладу, факт зміни постійного місця проживання, і наведений вами приклад абсолютно релевантний для того, аби в подальшому законно обґрунтувати таке рішення.

— Як Кабмін може допомогти напрацювати нормативну базу так, щоб не лише заборонити проросійські партії, а й щоб від їхніх депутатів очистилася вся політична система і щоб їх не було в майбутньому на виборах? Бо, наприклад, Кабмін подав проєкт №7476 щодо місцевих депутатів. Він пройшов комітет, але його ігнорує пан Стефанчук і не виносить у зал.

— На мою думку, досить грамотно прописаний законопроєкт. Але я також розумію, чому він може викликати певні запитання.

— Чому?

— Коли ми говоримо про політичні партії на місцевому рівні, то це переважно ОПЗЖ і Партія Шарія, які в певних регіонах України взяли непогані голоси. Очевидно, що ці люди мають бути позбавлені можливості впливати на політичне життя країни в своїх регіонах. Саме тому в законопроєкті №7476 прописана процедура, що відбувається з такими депутатами та відповідно із самими радами.

На мою суб'єктивну думку, питання може виникати якраз щодо того сценарію, який ми (КМУ) запропонували: позбавлення мандатів депутатів заборонених політичних партій і відповідно дострокове припинення повноважень тих рад, де кількість таких депутатів становить більш як половину від загального складу. Оскільки не наше міністерство супроводжує зазначений законопроєкт у ВРУ, це лише мої здогадки, але, як на мене, цей сценарій може викликати певні правові дискусії, і це абсолютно нормально. У будь-якому разі саме для цього він і має пройти опрацювання в комітетах, аби розвіяти усі сумніви в релевантності запропонованого сценарію і, можливо, зазнати певних технічних правок.

Щодо «ігнорування» цього законопроєкту. Варто згадати, що останні місяці Верховна Рада зосереджувалась і продовжує зосереджуватися на прийнятті законопроєктів, які пов’язані з євроінтеграцією. Тому, найшвидше, затримка з розглядом саме цього законопроєкту, як і низки інших, пов'язана із тим, що на порядку денному були більш важливі проєкти в контексті саме євроінтеграційних процесів. Приміром, зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» теж мають бути прийняті лише зараз, хоча ми вже давно з парламентаріями опрацювали цю важливу для українців законодавчу ініціативу. Просто треба розуміти, що парламент так само працює в цей непростий період із розумінням пріоритезації тих чи інших процесів. Тому питання депутатів органів місцевого самоврядування від заборонених партій не є пропущеним, до нього в будь-якому випадку мають повернутися найближчим часом.

— І все ж таки, що може зробити Кабмін стосовно очищення місцевої влади на місцях?

— Сприяти прийняттю законопроєкту №7476, оскільки саме такий сценарій Кабмін і бачить найефективнішим способом такого очищення.

— Чи будуть ще заборонені партії та чи готуються позови?

— Остання заборонена партія — це Партія регіонів. Як тільки ми отримаємо від правоохоронців ще якісь звернення, будемо готувати. Але я знаю, що в них є певний список, на якому вони і ґрунтують свої чергові до нас звернення. Основного удару по цій історії ми вже завдали, тож зараз це вже більше питання доочищення політикуму від відверто антиукраїнських сил. А от щодо превенції, то треба буде просто більше за цим слідкувати.

Про колабораційну діяльність і закон, який потрібно змінювати

— Торік Верховна Рада ухвалила зміни до Кримінального кодексу України, який було доповнено новою статтею 111-1. Мова про кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Отже, на вашу думку, наше законодавство вже цілком відповідає тим подіям, які відбуваються під час розв’язаної Росією війни в Україні? Чи ще є проблеми?

— У законотворчій діяльності ми досить часто орієнтуємося на міжнародну практику і стандарти. Колабораціонізм — це одна із сфер, яку регулює здебільшого внутрішнє законодавство. Адже це відповідь на ті питання, які виникають усередині суспільства. Цей закон було прийнято невдовзі після повномасштабного вторгнення. Дійсно, правозахисні організації подекуди називають його «драконівським», і, як на мене, таке визначення не можна назвати хибним. Але треба розуміти і пам'ятати про контекст, в якому цей закон розробили та ухвалили, тому, вважаю, це адекватне рішення, хоч і доволі жорстке.

Країна, яка перебуває в активній фазі повномасштабного вторгнення, повинна захищати себе всіма доступними способами. В тому числі задекларувавши та показавши, що будь-яка активна співпраця та підтримка окупаційної влади буде каратися і каратися жорстко. Якщо звернутися до історії та подивитися, як подібні питання вирішувалися в інших країнах, які свого часу переживали або й нині переживають війну, очевидно, що в перспективі цей закон мусить бути переглянутий і до частини випадків мають бути застосовані більш адекватні перехідному періоду інструменти. Деякі речі мають бути змінені. Наприклад, замість кримінальної відповідальності до деяких із видів діяльності, що їх сьогодні кваліфікують як колабораціонізм, має бути застосована люстрація.

— Давайте я поставлю дуже прості запитання для людей. Яка відповідальність чекає на українських учителів, які працюють у школах на окупованих територіях?

— Що стосується українських учителів: у Законі чітко вказано, що викладання у школах за російською програмою та пропаганда — кримінально каране діяння. Вже є висунуті підозри. Що буде далі — доречніше запитати правоохоронні органи. Правоохоронці мають ретельно вивчати всі обставини і в разі виявлення в діях тих чи інших освітян вчинків, які свідчитимуть, що людина справді сприяла насадженню українським дітям ворожої ідеології, — передавати такі справи до суду. Так само, як і не притягувати до відповідальності тих людей, котрі таких дій не вчиняли. Я не бачу, щоб це відбувалося огульно, але, звісно, остаточну крапку в будь-якій такій справі має ставити суд, а не наші з вами суб’єктивні оцінки тих чи інших ситуацій.

— Чи повинні діти на окупованих територіях ходити до школи?

— Це дуже складне запитання. Коли дитина в Маріуполі місяцями сидить у підвалі, то це запитання звучить як знущання. Також знаю, що на територіях, де була можливість забезпечувати бодай якийсь освітній процес, багатьох батьків шантажем і погрозами змушували посилати дітей у школу. В принципі, як і деяких учителів. Для нас це просте запитання, на яке очевидна негативна відповідь: ні, не мають. Люди, котрі опинилися в окупації і вирватися з неї просто так не можуть, щодня зіштовхуються з проблемами, яких ми навіть уявити не можемо. Треба розуміти, що їм доводиться приймати рішення з позиції збереження свого життя і забезпечення безпеки своїх дітей та рідних.

— Наприклад, фізика є ідеологічним предметом, який викладають у школі, чи ні?

— На мою суб’єктивну думку, не є. Але, відповідно до кримінального кодексу і наскільки мені відомо про факти оголошення підозр, деякі з викладачів стають суб’єктами кримінального переслідування.

— Тобто їм оголошують підозри в колабораціонізмі через те, що вони просто викладали фізику або хімію, навіть якщо не вітали російську армію у своєму місті?

— Ні, скоріше за все, їм оголошують підозри, бо в їхніх діях вбачають, що вони впроваджували в освітній процес пропаганду та/або ж стандарти освіти окупанта. Умовно кажучи, нам із вами з боку справді може здаватися дивним звинувачення в колаборації вчителя хімії, але ж ми з вами не знаємо всіх обставин, доказів, показань свідків. Тому тут однозначно сказати, правильно це відбувається чи ні, неможливо. Ми маємо виходити з того, що всі ці процеси відбуваються на основі закону, після перевірки усіх фактів компетентними органами і для того, щоб усі ці речі сукупно оцінив суд.

— Інша історія, про яку розповідали правозахисники: підприємець випікав хліб, і росіяни його купували, а в підприємця у штаті десятки людей, і це в містечку єдине велике підприємство, яке забезпечує містян роботою. Власник підприємства — колаборант?

— Відповідно до чинної норми, так, як вона прописана, питання стосовно колаборації можуть виникнути не тільки до власника і директора цього заводу, а й до бабці, яка продає на базарі картоплю. Тому я й кажу, що норма справді жорстка, це адекватна відповідь часу, однак вона має бути переглянута. Чи тепер, чи за пів року, чи тоді, коли це буде потрібно. Треба також розуміти, що продавати хліб, який хтось купує, постачати цей хліб через примус окупанта, — одна історія, а ось умисно і з власного бажання постачати продовольством актив ворога — інша.

— Тобто тактика в тому, щоб зараз максимально налякати населення, а потім переглянути цю жорстку норму? Я правильно вас зрозуміла? Чи не відштовхує це людей від держави Україна?

— Тактика в тому, аби ті люди, котрі не мають наміру сприяти ворогу і мають можливість уникнути цього, забезпечивши заодно свою безпеку, — цього не робили. І показати тим людям, котрі готові перефарбуватися за першої ж нагоди чи вже багато років вели підривну для безпеки нашої країни діяльність, що такі дії матимуть жорсткі наслідки. Відштовхнути в цьому випадку може лише недостатня чи неоднозначна комунікація держави на ці теми.

Саме тому всі державні органи та посадовці мають чітко й однозначно розповідати про ці речі, що ми й намагаємося робити. Наскільки це можливо стосовно територій, котрі сьогодні перебувають під окупацією. Існування певної кримінальної справи, або за фактом, або з підозрою, — теж нормально. Правоохоронці мають розібратися, чи керівництво заводу продавало хліб, бо не мало іншого виходу; чи його примушували; чи допомагало росіянам, бо воно за «рускій мір». Велика місія покладена на органи досудового розслідування. Збереження власного життя, життя близьких, колег і підлеглих — це ті обставини, які розслідувачі теж мають оцінити.

— Є ще один нюанс. Я спілкувалася з правозахисниками, які зробили звіт про застосування законодавства щодо колабораціонізму. За їхніми словами, є думка, що зараз узагалі можна не хвилюватися з цього приводу й не змінювати кримінальне законодавство, котре стосується відповідальності за колабораціонізм, бо однак після закінчення війни в тій чи іншій формі буде оголошено амністію.

Але це велике ярмо на наших людей, які проти Росії, які мають десь в окупації працювати, бо всім нам треба їсти, і які чекають ЗСУ у своїх населених пунктах. Люди на окупованих територіях у дуже маленьких дрібничках залишаються вірними Україні. Але виходить, що їм превентивно оголосять підозру про колабораціонізм. Як ви ставитеся до такої перспективи? Чи справді амністія є рішенням? Адже слідство може не оголошувати підозру, якщо воно бачить, що там немає складу злочину.

— Або що людина діяла в умовах, у яких вона дійсно зберігала своє життя. Правозахисники тут мають рацію, амністія щодо певних дій — це теж імовірний сценарій перехідного періоду, після перемоги. В цій дискусії немає однозначного рішення.

— Але ж це наші люди, вони одного дня прокинулись в окупації і не вибирали цього.

— У вас одне бачення, а в інших журналістів — інше: вони питають, чому не прописано до них жорсткіших заходів. Тому конкретно зараз у мене немає рецепту й відповіді на всі ці запитання, це історія про певне переосмислення суспільного договору всередині країни, і ми маємо це зараз робити.

— Але я не кажу про тих людей, хто умисне здавав позиції, вітав росіян, ставав до окупаційної влади. Я про тих, хто має якимось чином вижити в окупації. Чи прийнятий навесні 2022 року закон про колаборантів враховував ризики, що в людей, котрі тривалий час перебуватимуть в окупації, не буде грошей і заощаджень?

— Він приймався як жорстка відповідь тим, хто, перебуваючи в окупації, захоче підтримувати окупаційну владу. Він приймався в умовах, коли ми не мали досвіду деокупації великих територій. Повторюю: цей закон більше не про перспективу деокупації, а про реакцію на повномасштабне вторгнення. На мою думку, нам однозначно треба змінювати цей закон у перспективі нашої перемоги. Знаю, дискусії на цю тему ведуться і в експертному, і в правозахисному середовищах, і в парламенті. Також обговорюються питання люстрації та помилування.

— Чи долучається Мін’юст до напрацювання правок для майбутнього внесення до нього змін?

— Ми залучені до роботи над стратегією щодо деокупованих територій. Головна роль тут — у Міністерства реінтеграції, представництва президента України в АРК. Відповідно ми своєю експертизою долучаємось.

— Який орган має займатися люстрацією на деокупованих територіях?

— На сьогодні ми теоретично розуміємо, що цей процес — справа майбутнього. Коли приймали Закон про люстрацію, який зараз діє, органом, що відповідав за процес, було визначено Мін’юст. Уже потім Венеційська комісія роз'яснила, що це має бути незалежний орган, зі своїм секретаріатом, апаратом, який здійснює перевірку. Свого часу наше Міністерство напрацювало законопроєкт, яким ми пропонували переробити архітектуру наявного механізму люстрації до вимог Венеційки, де власне подібний орган і описали. А тому, якщо ми все одно повернемося до люстрації в наш перехідний період, — базис, який у нас уже напрацьований, ми можемо використовувати.

Про псевдовибори та відповідальність за російський паспорт

— Міністерство оборони Великої Британії повідомляє, що Росія планує 10 вересня 2023 року провести «вибори» на тимчасово окупованих територіях України. Які в України є інструменти, щоб цьому протидіяти? Яка відповідальність, згідно з українським законодавством, чекає на тих, хто буде допомагати організовувати ці «вибори»; працюватиме членами комісій, агітаторами та спостерігачами; балотуватиметься і отримає мандат? Чи буде відповідальність для українських громадян, які візьмуть участь у цьому «голосуванні»?

— Інструменти протидії я б переадресувала ГУР МО. Ми не маємо жодної можливості протидіяти там офіційно. Що стосується відповідальності: люди, які агітують, підтримують і беруть участь, — уже фактично відповідальні за статтею про колабораціонізм.

З приводу тих, хто голосуватиме, — це як із паспортизацією. Болюча тема. Ми маємо розуміти, що люди в окупації часто роблять це через вимушеність обставин. Я впевнена, що більшість папірців у тих урнах — то просто папірці. Якщо людина в соцмережах заявляла, що голосувала за окупаційну владу, — ця людина має бути притягнута до відповідальності. Як встановити, що конкретна особа брала участь у виборах? Я би тут більше орієнтувалася на те, яку діяльність особа проводила на непідконтрольній території.

— Як Україна рекомендує діяти українським громадянам, якщо їх змушують отримувати російські паспорти? Якщо українці взяли російські паспорти, то чи вважає їх Україна своїми громадянами? Чи є відповідальність за отримання таких паспортів і відмову від українського громадянства?

— Для України громадянин України — завжди насамперед громадянин України. Чи є відповідальність за отримання російського паспорта? Наразі не передбачено, це дискусійне питання, але моя думка однозначна. Якщо людина це робить вимушено чи її «автоматично» приймають у громадянство, вона ні в чому не винна. На окупованих територіях люди беруть паспорти, Крим — це класична історія, щоб вижити, щось зробити з майном наприклад. Отримання паспорта не може каратися. А примус до отримання паспорта — інше питання. Але це питання колаборації тих, хто такий примус чинить.

— Росія, з метою зміни демографічного складу населення окупованих територій, запускає іпотечну програму, щоб росіяни купували житло та переїздили жити на окуповані території. Яка доля чекає на російських громадян, котрі оселяються на захоплених територіях, після деокупації?

— Тут усе набагато простіше. Після деокупації їм належить пройти перевірку, яка має розпочатися з одного нескладного запитання: на основі чого така людина перетнула кордон України та чи є в неї законні підстави перебувати на нашій території. Якщо ці люди перетнули кордон незаконно і не мають жодних законних підстав перебувати в Україні — згідно із законом, вони мають бути притягнуті до відповідальності, повернутися туди, звідки приїхали, й отримати заборону на в’їзд. Тому фінустановам РФ, які запровадили такі «іпотеки», доведеться несолодко. Впевнена, що на них чекає чимало непрацюючих кредитів, а з огляду на жорстку санкційну політику — це стане ще одним значим ударом по економіці тієї країни. Ті, хто паралельно вчиняв злочини, обіймаючи якісь посади в окупаційних органах, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності: українське судочинство легко підхопить вирішення таких кейсів.

— Що Україна робитиме з російськими вчителями, котрі приїхали «навчати» українських дітей, а також примушували їх, як це було в Маріуполі, писати листи російським солдатам, котрі розстрілювали їх та їхні міста?

— Якщо вони залишатимуться на наших деокупованих територіях, схема буде та ж сама, що я описала вище.

— Що чекає на український бізнес, який в умовах окупації був змушений платити податки росіянам?

— Ще торік було прийнято роз’яснення передислокації податкової, але очевидно, що коли тобі приставили дуло до голови, важко займатися перереєстрацією податкової адреси у Львівській області. Тут питання оцінки такої діяльності конкретних керівників правоохоронними органами. З фермерами бували випадки, коли в них багато що викрадали й чинили примус, тому це не просто бізнес-діяльність. Де-факто це був грабіж. Треба дивитися на мотиви і чи не примушували цю людину. Це цілий каскад певних юридичних дій, які вказують на конкретний умисел. Тому ми знову приходимо до того, що і з яких мотивів було зроблено.

Здається, фермерам вручали якісь підозри, важко коментувати, бо хіба бачила десь у новинах. В одній ситуації це може бути вимушена дія, і людина не робила політичного вибору, а в інших випадках — самостійна дія. У кожному разі, якщо власник/директор перереєстрував податкову адресу на РФ і почав сплачувати податки в казну країни, яка з цих грошей убиває наших дітей, — безперечно, такі дії мають оцінювати правоохоронні органи і суд.

Тетяна БЕЗРУК, для Дзеркало тижня