Ще недавно президентські вибори у США для багатьох виглядали як шанс на завершення війни. Але ілюзії розвіяні – війна триває, і її динаміка лише наростає. У розгорнутому інтерв’ю LB.ua головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський говорить прямо:

– Наступ на Сумщину та Харківщину вже триває.

– Угруповання РФ збільшене вп’ятеро.

– 603 тисячі військових на початок року – вже 623 тисячі сьогодні.

Осінь може бути гарячою: чергові навчання РФ у Білорусі насправді можуть стати прикриттям для нової хвилі агресії – за аналогією з 2022 роком.

У розмові, яку готували кілька місяців, – деталі з фронту, проблеми з ротацією, боєприпасами, мобілізацією, підготовкою бійців, а також – нові факти про початок великої війни, Курську операцію та шокуючі епізоди, як-от відмова частини командирів переходити кордон через «незаконність».

«НАСТУП НА СУМСЬКУ І ХАРКІВСЬКУ ОБЛАСТІ ФАКТИЧНО ВЖЕ РОЗПОЧАВСЯ»

Улітку минулого року в інтерв’ю The Guardian ви казали, що Росія досягла невеликих тактичних перемог, але все ж не має істотного прогресу. Хоча за свої тактичні перемоги ворог готовий жертвувати величезною кількістю піхоти. З того часу щось змінилося?

Кардинально ситуація не змінилася. Ворог продовжує стратегічну наступальну операцію з метою захоплення нашої території, розгрому наших військ, просування вглибину, прагне повністю захопити Донецьку й Луганську області, а також частини Херсонської, Запорізької областей, створити буферну зону на території Харківської, Сумської, Чернігівської областей.

Він дотримується тих цілей чи намагається виконати ті завдання, які йому поставлені.

І зупинятися вони не збираються, судячи з усього…

Восени цього року в Білорусі відбудуться спільні зі збройними силами Росії масштабні навчання «Захід-2025». Чи можуть вони також бути елементом підготовки до нового наступу на Україну з території Білорусі? 

Усі навчання мають якусь мету. І одна з таких цілей — це приховане створення угруповань наступальних військ. Тобто видимість навчань — це найбільш прийнятний спосіб перебазувати, перекинути війська, сконцентрувати на якомусь напрямку і створити угруповання військ.

Власне, так розпочиналося і 2022 року. Ви ж пам'ятаєте, що спочатку було створене угруповання, воно проводило навчання, і ми всі сподівалися, що вони закінчаться, російські війська повернуться на свою територію.

Але коли було прийнято рішення про те, що ці навчання продовжуються, для мене стало очевидно, що все.

– Восени ви чекаєте на те саме?

– Не те що чекаю. Але цей фактор ми обов'язково повинні враховувати.

– За вашою інформацією, співвідношення артилерії на фронті зараз складає один до двох на користь ворога, тоді як рік тому воно було один до десяти. Тобто можна говорити практично про паритет, зважаючи на те, що ми оперуємо досконалішими засобами ураження?

– Ми маємо на увазі співвідношення боєприпасів.

Можна сказати про те, що ми провели серію дуже вдалих ударів у рамках операції deepstrike (удари по противнику на його території. — прим.ред.). Якщо ви пам'ятаєте, ми уразили декілька арсеналів. І після цього цифра використаних артилерійських снарядів у противника на добу зменшилася майже удвічі.

Щоденно вони витрачали близько 40 і більше тисяч боєприпасів. А після наших ударів цифра різко змінилася і коливається на рівні 23, зараз трохи поповзла вгору — на рівні 27–28 тисяч.

– З чим пов’язане це зростання?

– Можливо, з поставкою боєприпасів з Північної Кореї. Можливо, з Ірану. Можливо, з нарощенням темпів власного виробництва.

– Розвиток високотехнологічних систем озброєнь не потребує чисельної обслуги, аби обслуговувати їх. Застосування таких систем масово на глибину 30–300 км перенесе тягар війни з переднього краю вглиб окупованої території. Питання: чи створює таку доктрину наш Генштаб? Чи зменшить розвиток високотехнологічних систем потребу в мобілізації?

– По-перше, це дійсно один з основних напрямків нашої роботи. Ми створили вперше у світі безплотні сили. Росія повторює наш досвід — теж наприкінці минулого року оголосила про створення власних безпілотних сил і активно зараз нарощує, масштабує частини.

Ми в цьому напрямку продовжуємо розширюватися, збільшуємо кількість, масштаби і можливості в рамках deepstrike, тобто дальнього ураження, і вже перейшли цифру 1700 кілометрів. З одного боку.

З іншого боку, усі наші бригади також збільшують безпілотну складову. Цей проєкт охоплює вже десятки бригад, тим самим ми бережемо життя солдатів. Підвищуємо технічну складову і завдяки цьому зможемо зменшити безпосередню участь наших військовослужбовців у бойових діях.

– Ефективність дронів залежить від погодних умов, продуктивності РЕБ противника і багатьох інших факторів. Можливо, є сенс ставити за мету не лише мільйон дронів, а й мільйони мін, снарядів, які ми можемо робити самі?

– В інших напрямках теж є зростання. Не може бути збільшення виробництва дронів без збільшення кількості боєприпасів. Це взаємопов'язані процеси.

– Ми трохи відволіклися від теми нового наступу росіян. Як довго, за вашими оцінками, РФ здатна продовжувати наступальні дії і що потрібно Силам оборони України, щоб стабілізувати фронт?

– Сьогодні ми підбивали підсумки з командирами безпілотних частин, безпілотних бригад, полків. Цей захід ми проводимо щомісяця, і наша розвідка ознайомлює з тим, що з'являється в галузі застосування безпілотних систем: які є новітні види БпЛА, новітні засоби радіоелектронної боротьби і засоби боротьби з ними. Цей процес настільки швидкий, що фактично щомісяця щось змінюється: з'являються потужніші системи, збільшується спектр застосування, наприклад, засобів РЕБ, збільшується їх порядок роботи. Це настільки технологічна галузь, і нам треба тут тримати свою перевагу.

– Усе ж. Чи є в наших партнерів можливість і/або засоби, щоб змінити стратегічну обстановку на нашу користь? І мова не тільки про зброю.

– Підтримка партнерів, звичайно, має вирішальну роль. Особливо коли нам допомагали Сполучені Штати Америки. Зараз допомога Сполучених Штатів зменшилася. І основна допомога йде від наших партнерів у Європі.

Але ж ми повинні розраховувати й на власні сили. І ми маємо успіхи у виробництві артилерії. Доволі суттєві успіхи в РЕБі. Ми прогресуємо — уже партнери вивчають наш досвід.

БпЛА, знову ж таки. Стільки моделей, типів різних БпЛА, які вражають противника і на тактичному, і на оперативному, і на стратегічному рівні.

– Тобто навіть якщо підтримка США повністю зупиниться, як це було на короткий період не так давно, ми, в принципі, разом з партнерами впораємося?

– Так, звичайно. Підтримка партнерів обов'язкова, але ж нам треба розраховувати на власні сили.

– Скільки часу потрібно для того, щоб ми з погляду виробничих потужностей змогли розраховувати тільки на власні сили? Без підтримки партнерів?

– За моїми оцінками, цей процес протягом останнього року дуже швидко просунувся вперед. Я думаю, що цей рік також дасть нам значний поштовх, тому що ми, в принципі, увійшли в такий, скажімо, форсажний режим роботи. І сама обстановка вимагає напруження всіх наших сил. Усі це розуміють.

«ЯКБИ МИ МАЛИ П’ЯТЬ БРИГАД, ДУМАЮ, ЩО І БАХМУТ, І СОЛЕДАР БУЛИ Б ЗВІЛЬНЕНІ. ПРИЧОМУ ПРОТИВНИК САМ ПІШОВ БИ ЗВІДТИ»

– Продовжуючи про партнерів, нещодавно The New York Times опублікувало резонансну статтю про співпрацю України та США впродовж великої війни. Зокрема, там йшлося, що на початку між вами й американцями панувала недовіра і ви нібито навіть сказали представникам США: «Ми воюємо з росіянами. Ви — ні. Чому ми повинні вас слухати?». Чи справді був такий епізод?

– Ви знаєте, я багато нового дізнався про те, що я нібито казав і що я робив. Мені цікаво, хто це, скажімо так, придумав.

– У тому ж тексті The New York Times стверджують, що з вашої ініціативи план наступу 2023 року змінили і замість одного напрямку удару Сили оборони розпочали наступальні дії одразу на трьох напрямках. І це, на думку американців, нібито стало причиною неуспіху. Чи можете прокоментувати таке твердження?

– Кожен наш офіцер, генерал, який брав участь у бойових діях, знає, що це взагалі не відповідає дійсності.

Так, ми провели наступ на південь від Бахмута. Але ж ми проводили наступальні дії двома бригадами зі складу угруповання. Якби ми мали п’ять бригад, думаю, що і Бахмут, і Соледар були б звільнені.

Причому противник сам пішов би з них. Тому що задум цієї операції полягав у тому, що три основні дороги, якими логістично забезпечували це угруповання, ми перерізали б.

Коли ми планували ці дії, розуміли, що наших сил недостатньо. Ми маємо дві бригади без додаткових боєприпасів. Тобто в межах того, що нам постачали для ведення звичайних дій у звичайному режимі. Але ми розраховували на несподіванку, на те, що ми такими не те що авантюристичними, але сміливими діями проб’ємо оборону противника з урахуванням того, що вона не була готова, не була така, як, наприклад, на Запоріжжі. Там усі укріплення були у звичайному полі.

І от ми розраховували на те, що зможемо просунутися, перерізати дорогу між Бахмутом і Горлівкою. Раз.

Бійці 44 окремої механізованої бригади ЗСУ ведуть вогонь з колісної самохідної гаубиці 2С22 «Богдана» поблизу лінії фронту в Запорізькій області, 5 квітня 2025 р.

Друга дорога, яку ми хотіли перерізати з одного боку, — це дорога між Бахмутом і Дебальцевим. Це основна траса, якою здійснювали логістичне забезпечення. А від неї відходила дорога на Попасну. Це ще одна дорога, яка виходила на основну магістраль.

От, у принципі, це три дороги, якими логістично забезпечували угруповання, яке нараховувало 20 тисяч. Якби нам вдалося перерізати ці шляхи, ворог був би вимушений відступати. Інакше потрапив би до пастки.

– Але так не сталося.

– На жаль. У нас просто банально не вистачило сил і засобів.

Завершуючи цей блок, не можу не згадати фразу Валерія Залужного літа 23 року, що ситуація на фронті зайшла у глухий кут, коли жодна сторона не може просуватися, бо однаково технологічно оснащена, і це нагадує події Першої світової війни.

Далі буде....