21 травня іспанські ЗМІ повідомили про вбивство Андрія Портнова – зрадника, одіозного блогера та колишнього українського неформального куратора судової системи, про якого ходили наполегливі чутки, що нібито "колишніх" не буває.

Так чи інакше, тепер він точно "екс", а це привід розповісти й нагадати читачам біографію пана Портнова – детальніше читайте в матеріалі 24 Каналу.

БІОГРАФІЯ АНДРІЯ ПОРТНОВА: БУРЕМНИЙ ЛУГАНСЬКИЙ ПЕРІОД 90-ИХ

Андрій Портнов народився 27 жовтня 1973 року в Луганську, який тоді був Ворошиловградом. Навчався у місцевій школі №50, згодом служив в армії. Демобілізувався Портнов у 1992-му, коли СРСР розвалився і постала незалежна Україна.

У Луганську, як і повсюди тоді, почалася так звана епоха первісного нагромадження капіталу, і молодий та кмітливий хлопець став одним із її героїв. Але Портнов мав більші амбіції, ніж просто ходити в дорогому спортивному костюмі та лякати місцевих крамарів бритою головою. Він вирішив "очолити процес".

Для цього в нього були всі необхідні вихідні дані – молодість, розум, вдача і трохи адмінресурсу. Мати Портнова ще в радянські часи була завідувачкою місцевих магазинів, мала доступ до "дефіциту" та дуже потрібні зв'язки з шанованими в місті людьми. Завдяки цьому юнак без будь-якого досвіду влаштувався юрконсультантом в місцеву контору з назвою ООО "Юрліт Лтд", а згодом вже був юристом місцевої нафтової бази, яка в роки "дикого капіталізму" була дуже хлібним місцем.

Паралельно Портнов навчався на юридичному факультеті в місцевому університеті (нині цей заклад називається Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля), але на заочному відділенні. Диплом цього вишу Портнов отримає лише в 1999 році, але на той час він вже буде очільником власної юридичної фірми під назвою "Укрінформправо", з великим портфоліо, солідною клієнтурою і не менш солідною репутацією.

Всупереч слабкому реноме заочної освіти Андрій Портнов, слід визнати, показав себе справжнім діамантом від юриспруденції – його "фішкою" стало віртуальне та рідкісне в ті часи знання матчастини і вміння бачити можливість у сухій букві закону. Згодом до цього додалося вміння заводити потрібні зв’язки та бути корисним, а подекуди – незамінним.

Про бізнес 90-х і луганську специфіку, якої боялися навіть донецькі бандити, які нікого не боялися, написані книжки й знято фільми. Безумовно, Портнов був свідком і, можливо, учасником тих процесів. Можливо, саме його чи когось з його знайомих вивів у "поганих хлопцях" Сергій Жадан у своєму "Ворошиловграді", бо там, нагадаємо, хотіли в головного героя "віджати" АЗС, а Портнов був не чужим на ринку луганських нафтопродуктів, але все це лише припущення.

Портнову вдалося не лише зберегти життя, але й вийти сухим з води, а його "луганський період" нині перебуває у "сірій зоні". Нині численні "рейдерські подвиги" Портнова не мають офіційних підтверджень, але стали частиною місцевого фольклору. І цей фольклор вперто каже, що Портнов був правою рукою і головним "рішалою" у впливового луганського кримінального авторитета Добрика (в миру – Валерія Доброславського).

ПЕРЕЇЗД ПОРТНОВА ДО КИЄВА І РЕЙДЕРСТВО

На жаль, сам пан Доброславський про це вже нікому й ніколи не розповість, бо його вбили у 1997 році, а сам Портнов за кілька місяців до цього несподівано все кинув і перебрався до Києва, де почав робити стрімку кар'єру в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Тоді юриста без диплома призначили на відповідальну посаду головного спеціаліста відділу методології та стандартизації обліку та звітності управління корпоративних фінансів, а вже через кілька місяців луганчанин став заступником начальника контрольно-правового управління і начальником відділу правозастосування.

• Далі Портнова призначили помічником голови Комісії, начальником управління корпоративних фінансів; помічником голови, керівником групи помічників і радників голови; начальником управління корпоративних фінансів.
• Паралельно з роботою в Комісії Портнов пише дисертацію на тему "Діяльність іноземних інвесторів на фондовому ринку України (мотивація і регулювання)", яку захистить у 2001 році в престижному КНЕУ (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана – 24 Канал).

У 2002 році Портнов йде з Комісії, але не розриває з нею зв'язків. Він засновує нову власну юрфірму під назвою "Портнов і партнери" (згодом змінить назву і стане "Корпоративними технологіями"). Офіційно діяльність контори була такою: "послуги у сфері інвестиційного бізнесу, корпоративного управління, приватизації та ринку цінних паперів". Утім, є підстави вважати, що головним профілем було саме рейдерство – тобто "недружні поглинання" та "віджим" чужих бізнесів.

Приблизно тим самим і не менш віртуозно в цей саме час займався інший "культовий рейдер" і "авторитетний юрист" Геннадій Корбан, який, на відміну від Портнова, своєї ролі не приховував і називав речі прямо. Портнов натомість тримав інтригу і, як казали в ті часи, "не палився".

Завдяки цьому він у червні 2003 року повернувся до Державної комісії з цінних паперів і до липня 2004-го працював першим заступником виконавчого секретаря (керівника центрального апарату), а потім був членом тої самої Комісії. Держава Україна успіхами Портнова лише тішилась і в тому ж 2004 році він, відповідно до наказу президента Кучми, отримав дуже престижне звання "заслуженого юриста", а ще став професором на юрфаці Київського національного університету, а згодом отримав цілу кафедру конституційного права. З таким доробком можна було вже сходити й у політику.

ЧЛЕН КОМАНДИ ТИМОШЕНКО І СКАНДАЛ З "ЛЮБИМИ ДРУЗЯМИ"

Роботу депутата та політика Портнов активно поєднував з юриспруденцією, зокрема адвокатською діяльністю. Однією з найбільш гучних справ Портнова-адвоката стала судова тяганина з Петром Порошенком, який тоді опинився в центрі скандалу з "любими друзями" президента Ющенка.

Секретар РНБО Порошенко якраз і був головним "любим другом", а Портнов представляв інтереси Олександра Зінченка, нині покійного співвласника телеканалу "Інтер", який публічно звинуватив Порошенка у корупції, створенні паралельного Кабміну та фактичній узурпації влади за спиною президента, якого дедалі більше цікавили бджоли та трипільські візерунки.

Портнов вів справи блискуче та нестандартно, добряче попивши крові опонентам.

"Нетлінною класикою" та юридичним Еверестом тролінгу став офіційний позов про канонізацію Порошенка, з яким Портнов звернувся до суду. У документі Портнов звинуватив Порошенка в корупції, на підставі чого просив зробити майбутнього п'ятого президента України святим. Порошенко такого знущання не пробачив. Затаїв назавжди образу на Порошенка й Портнов, що добряче "аукнеться" харизматичному кондитеру у 2019-му.

При цьому справа про канонізацію Порошенка була лише вершиною айсберга, бо цінували Портнова не за те. Він був справжнім флібустьєром на ринку недружніх поглинань. Навички та зв'язки дозволили Портнову стати одним із найавторитетніших рейдерів в Україні. Він діяв в інтересах різних груп, а його участь у схемах була чи не 100% гарантією результату.

"Віджаті" ним та його командою підприємства та об'єкти нерухомості є, мабуть, у кожному райцентрі України. Портнов при цьому демонстрував всеїдність і "віджимав" для групи "Приват", людей з оточення Тимошенко, воював із Дмитром Фірташем, а пізніше, вже за часів Януковича, методично примножував активи "сім'ї". Дії Портнова і компанії завжди були продуманими та блискавичними – показовий факт: при цьому за жодним із численних фактів рейдерства Портнов не був притягнутий до відповідальності.

На телеекранах молодий і на вигляд навіть сором'язливий, але хвацький юрист з'явився в середині 2000-х. Тоді яскраво палала зірка Юлії Тимошенко, яка після перемоги Помаранчевої революції отримала пост прем’єрки й не планувала на цьому зупинятися.

Авторитетний юрист зі зв’язками швидко підкорив Тимошенко і став важливим членом команди, а та віддячила йому місцем у прохідній частині списку. Портнов став головним юристом команди Тимошенко, куратором юридичних питань у її політсилі та навіть заступником голови фракції.

Юлія Тимошенко душі в Портнові не чаяла і довіряла йому найпотаємніше: він займався юридичним супроводом кабальних газових угод з Росією, а також спільно з юристами "Партії регіонів" опікувався законами, які обмежать владу президента Ющенка. За свої труди Портнов у 2009 році навіть був обраний членом Вищої ради юстиції України.

Але надовго в команді Тимошенко Портнов не залишився, бо у 2010 році в країні змінився президент і новим "батьком нації" став двічі не судимий Віктор Янукович.

ПОСІПАКА ЯНУКОВИЧА І КУРАТОР СУДОВОЇ «РЕФОРМИ»

Команда Януковича зробила Портнову пропозицію, від якої той не міг відмовитись і трансфер нещодавнього БЮТівця став однією з головних новин політичного сезону-2010.

У "Партії регіонів" добре знали про вміння Портнова домовлятися з потрібними людьми та крутити законом як дишлем, а тому довірили йому не просто банальний "віджим" чужої власності, а поставили завдання "віджати" цілу країну.

Портнов із завзяттям взявся за роботу, а Янукович перетягнув його до своєї адміністрації та зробив заступником голови з юридичних питань. Це дало в руки Портнова надзвичайно потужний інструментарій, яким він активно користувався.

Фішкою Портнова стало "телефонне право" – він надзвонював усім потрібним суддям, прокурорам і адвокатам і не гребував відвертою лексикою. Свідки тих розмов згодом переповідали, що в порівнянні з висловами Портнова одіозні фрази Кернеса – це дитячий садочок.

Спеціально під Януковича і його рейдерське захоплення України Портнов за рік розробив новий Кримінально-процесуальний кодекс (2012). Він допоміг Януковичу встановити тотальний контроль над суддями, а також підготував низку юридичних правок, які наділяли його боса фактично абсолютною владою в Україні. Все йшло за планом Портнова, але він не врахував роль українського народу.

Революція Гідності зруйнувала плани Портнова. Той швидко зрозумів, що до чого й утік з України до Росії, не чекаючи суду, хоч напевно гарантовано мав би вплив на суддів і прокурорів. У Москві Портнов не загубився і почав активно скуповувати нерухомість та записувати все це на дружину Лідію Валяєву.

СУДОВЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ПОРТНОВА

В Україні Портнова було оголошено в розшук та названо автором "диктаторських законів" 16 січня 2014 року та звинувачено в змові з росіянами під час окупації Криму. Зокрема, Портнов фігурував в особистій переписці помічника Путіна Суркова – одного з організаторів "Русской вєсни". Там Портнов фігурував як "агент Казбек".

Також Портнов фігурував в інших епізодах та мав задокументовані зв'язки з російськими силовиками та оточенням Путіна, зокрема, радником президента Росії Глазьєвим. На жаль, належної юридичної оцінки цим фактом не було надано.

Ба більше, нова влада України активних спроб домогтися видачі Портнова не робила, хоч той і перебрався з Москви до Відня. З часом справи проти Портнова були закриті, а санкції проти підручного Януковича – зняті. Отже, один із головних посіпак Януковича виявився формально чистий перед українським законом. При цьому "посадити" Портнова можна було навіть не за зраду, а за "економічні злочини" – було б бажання, але його якраз і не виявилось.

БЛОГЕР І "СІРИЙ КАРДИНАЛ"

Осівши у Відні, Портнов став координувати антиукраїнські сили й працювати на дискредитацію української влади та особисто президента Порошенка, якого оголосив ледь не особистим ворогом. Час від часу Портнов вкидував через приязні до нього ЗМІ якийсь компромат на Порошенка та його оточення, а також відкрив у собі талант блогера: у власних соцмережах Портнов почав писати пасквілі на представників української влади.

Особливо діставалося голові Нацбанку Валерії Гонтарєвій. Проти неї Портнов вів справжню війну, залучився на свій бік одіозного журналіста "Плюсів" Олександра Дубінського, агента впливу Росії Анатолія Шарія та редакцію антиукраїнського сайту "Страна" Ігоря Гужви та Світлани Крюкової. Також Портнов відновив зв’язки з "регіоналами" та емісаром Путіна в Україні – Віктором Медведчуком.

29 серпня 2018 року Портнов оголосив, що бере під контроль телеканал NewsOne, щоправда, координацію всіх антиукраїнських сил Портнов не потягнув і доволі швидко "злився", поступившись все тому ж Медведучку, а також іншим проросійським персонажам – Мураєву та Рабіновичу.

ПОВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНИ, ЗВ'ЯЗКИ З ТАТАРОВИМ І НОВА ВТЕЧА

Шанс відновити свій вплив у Портнова з'явився у 2019 році, коли відбулися президентські вибори і його особистий ворог Порошенко розгромно програв коміку Володимиру Зеленському. Портнов, схоже, розцінив це як власну вікторію і поставив успіх Зеленського собі для виду.

Одіозний юрист повернувся в Україну, завдяки Печерському суду, і увійшов до ближнього кола олігарха Ігоря Коломойського, який також, схоже, думав, що поставив на місце президента "свою людину". Портнов після повернення почав роздувати щоки та спробував активувати власні "сплячі слоти", які складалися з корумпованих ним суддів і прокурорів.

ЗМІ почали активно писати про Портнова як "сірого кардинала" і пов'язувати з ним скандальні судові рішення. Сам Портнов активно давав зрозуміти, що стає незамінним для голови Офісу Президента і колишнього колеги з "недружніх поглинань" та юридичному тролінгу Андрія Богдана, а ще спробував заткнути рота ЗМІ, які наважились написати про афери Портнова.

Відтак на ім'я журналістів "Схем", "Української правди", "Слідства-Інфо", "Радіо Свобода" та інших ЗМІ посипались численні позови від Портнова і його юридичної команди, а суди почали ухвалювати рішення на його користь, чим непрямо підтвердили його вплив. Куди складніше Портнову далися справи проти Порошенка – він їх "строчив" буквально пачками та засилав до ДБР, але ця казуїстика швидко тонула в бюрократичному спамі й ні до чого не призводила, натомість лише зростала слава Порошенка як "жертви режиму". Тож можна стверджувати, що Портнов і Порошенко в якийсь момент почали робити спільну справу, принаймні в царині PR.

У тому ж 2019 році Портнова вперше публічно "макнули" обличчям – він поновився на посаді професора КНУ і був впевнений, що "все порішав". Але гру Портнова зруйнували студенти, які повстали й влаштували протести проти призначення людини Януковича. Ректор вишу змушений був скасувати рішення про повернення Портнова.

Після цього стало зрозуміло, що Портнов не всесильний, а більшість його "успіхів" були зосереджені виключно в його телеграм-каналі та фейсбуці. Там у колишнього юриста сім'ї Януковича дійсно утворилася секта вірних шанувальників, готових вірити будь-якому слову свого кумира. Натомість "Кумир" і самопроголошений "сірий кардинал" все більше ставав подібним на клоуна або на пса, який гавкає, але не кусає.

При цьому ЗМІ відмовлялися в це вірити й вперто приписували Портнову неймовірну силу та вплив. В останні роки головна версія полягала в тому, що Портнов зберіг свій вплив на юридичну систему України й він дійсно є її "сірим кардиналом", а свій вплив тепер він здійснює через заступника голови Офісу Президента України Юрія Смірнова, а після його відставки та арешту – через чинного "куратора юридичної системи" держави Олега Татарова.

При цьому сам Татаров став в останні роки жупелом для ЗМІ, і через нього президенту Зеленському декілька разів довелося навіть підвищувати голос на пресконференціях, реагуючи на незручні питання журналістів.

Утім, скільки тут Портнова і яка його роль, а найголовніше, де докази, – невідомо і не доведено. Ба більше, той з початком повномасштабного вторгнення, за прикладом Татарова, не став "вбивати в Києві чеченців", а заліг на дно, а згодом (в червні 2022 року) за традицією втік з України та опинився в Європі (за припущенням громадського активіста Сергія Стерненка, втечу міг організувати той самий Татаров).

За кордоном одіозний блогер доволі довго тихо сидів і не світився, але з часом осмілів і взявся за старе – почав закидувати судовими позовами українські ЗМІ. Зокрема, його "улюбленцями" для так званої "виховної роботи" (як він сам її називав) стали "Громадське" та Kyiv Independent. Приводом для позовів стало доволі влучне слово "антиукраїнський" для оцінки діяльності Портнова, яке використали журналісти.

Цікаво, що суд став на бік носія того самого прикметника і навіть частково заарештував рахунки журналістів, про що писала, наприклад, головна редакторка Kyiv Independent Ольга Руденко. Цей факт став черговим камінчиком на підтвердження версії про "сірого кардинала" та його "сплячі слоти" корумпованих суддів.

Нині ж після новин про чотири постріли у далекій Іспанії вони можуть почувати себе вільними.