«Наша Україна» – наочний приклад того, наскільки українська політика схожа на американські гірки. Президентська партія, яка ще три роки тому була одним з трьох китів, на яких трималася вітчизняна політика, стрімко з’їхала на маргінес політичного процесу, і результати місцевих виборів – зайве тому підтвердження. Міцність летаргійного сну, в який занурилася «помаранчева» партія, вже неодноразово викликала у вітчизняних політиків та експертів бажання констатувати її смерть...

Останній як на сьогодні з’їзд «Нашої України» привів до її керма чергову команду реаніматорів. І, принаймні позірно, перші результати її роботи цілком помітні. Партійний офіс, який ще так недавно нагадував царство Морфея, вже о десятій ранку скидається (нехай не гикнеться Віктору Ющенкові) на бджолиний вулик. «Жайворонок» Валентин Наливайченко, який вже понад місяць займає пост голови ради партії, не без гордості в голосі говорить, що йому вдалося налагодити повсякденну роботу партійного офісу, і це – безсумнівний прогрес у порівнянні з тим станом, у якому він прийняв «Нашу Україну». Вже найближчим часом партія проведе черговий з’їзд, на якому буде презентовано її нову програму та, по суті, продовжено ротації серед керівництва. Нове керівництво ставить перед партією чітку і ясну мету – гідний результат на парламентських виборах, які можуть відбутися вже за кілька місяців.

– Чи дає це підстави говорити про відродження «Нашої України»? Якби ж то. Історія цієї партії вже неодноразово підтверджувала, що навіть тимчасове покращення стану пацієнта зовсім не обов’язково веде до його видужання. Інша справа, що кількість команд, які намагалися реанімувати «Нашу Україну» вже, здається, досягла критичної межі. І якщо Наливайченку та його колегам не вдасться поставити її на ноги, то нашоукраїнцям годі буде очікувати нового злету їхньої політсили – простіше і чесніше буде просто залишити цей атракціон і розійтися по інших американських гірках.

– Ми не розглядаємо «Батьківщину» у якості нашого партнера в місцевих органах влади

– Як вам результати виборів? «Нашій Україні» і її новому керівництву є чим похвалитись?

– Результати виборів на разі встановлюються. Але якщо говорити про динаміку наших рейтингів, то ми пам’ятаємо, що ще зовсім недавно соціологи оцінювали їх буквально у 1.5%. Відповідно, будь-який результат, який ми зараз здобудемо, якраз і буде тією базою, тим майданчиком, на якому ми повинні почати відбудовувати структуру партії, повертати довіру громадян до неї, зокрема, через залучення до партії нових, молодих людей, співпрацю з неурядовими організаціями.

– А у скільки відсотків ви оцінюєте цей майданчик, з якого ви збираєтеся зупиняти падіння «Нашої України»?

– Там, де наші організації дійсно залишились живими, – у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Рівненській, Волинській областях – ми переходимо межу у 5-7%. Ми заходимо в частину місцевих рад центральної України. Це вже позитивний результат.

Там, де партійні осередки зі зрозумілих – часом об’єктивних, часом суб’єктивних – причин знаходяться у практично зруйнованому стані, очевидно, що й очікувати на якийсь вагомий результат було дуже важко…

Однак найголовніше, що відбулося в «Нашій Україні» після її останнього з’їзду, – це те, що нова президія партії, кожен член політради і я особисто об’їхали всі наші місцеві осередки, зустрічались з виборцями на місцях. Власне, ми почали польову роботу, в рамках якої вирішували двоєдину задачу. По-перше, ми зустрічалися з виборцями у переддень місцевих виборів. По-друге, ми намагалися на місці, на землі з’ясувати, в чому ж, власне, полягали причини дуже серйозного падіння довіри до «Нашої України», в чому були причини того, що значна частина наших партійних осередків опинились під контролем інших, карликових і не дуже, партій, чому партійна структура зазнала суттєвих тріщин.

Як на мене, то для того, щоб відшукати причини падіння «Нашої України», і на місця можна було не їхати. Варто було б просто по Києву пройтись…

Звичайно, але я хотів почути людей і через таке спілкування зрозуміти всі причини. Більше того, саме повернення довіри людей – мета нашої роботи не тільки під час виборів, але і після них.

– Якщо вже говорити про «Нашу Україну» і її участь у виборах, то чому ви прийшли у партію саме перед виборами, у розпал виборчої кампанії, коли було очевидно, що ви будете дуже обмежено впливати на якість списків, які будуть подаватись вашими організаціями на місцях?

– Я взагалі на них не впливав. Станом на 24 вересня, коли відбувся з’їзд, власне, мене обрали головою ради партії, виборчі списки вже були готові. Але я вважаю, що це – ціна партійної демократії. І так воно і має бути: якщо місцевий осередок, скажімо, за статутом має право самостійно обирати свою делегацію на партійний з’їзд, то відповідно, він повинен мати право самостійно висувати кандидатів у депутати органів місцевого самоврядування. Ми ці списки не міняли. Ми дали можливість нашим партійним осередкам показати рівень їхньої готовності нести політичну відповідальність за тих людей, яких вони запропонували в списки.

– Відповідальність місцевих осередків – це, звичайно, добре, але чи готові ви особисто як голова ради партії нести відповідальність за майбутню діяльність групи «Наша України» у, припустімо, Крижопільській районній раді?

– Безумовно. Відповідальність за цих людей нестиме і обласний осередок, який їх запропонував у список, і керівництво партії. Ми не відділяємо одне від одного. Але партійна демократія повинна бути двосторонньою. Вже найближчими днями у нас відбудеться засідання політради, на яке ми запросимо усіх людей, які затверджували ці списки, і проведемо з ними серйозну розмову.

Ми повинні подякувати людям, які працювали на виборах, завели наші команди у місцеві ради, але тепер політрада партії повинна скоординувати їхню роботу у цих радах, організувати всіх наших представників на місцях у єдину команду. Наша позиція у цьому відношенні чітка й зрозуміла, і я можу її озвучити: ми однозначно оголошуємо про консолідацію з усіма патріотичними й демократичними силами у місцевих радах. Для наших фракцій у місцевих радах всіх рівнів це означає, що саме з цими силами ми можемо творити коаліції або співпрацювати там, де для цього є можливість.

– Тобто ви зараз в імперативному порядку вказуєте, з якими силами можна співпрацювати, а з якими – ні?

– Безумовно. Наша принципова політична позиція полягає у тому, що ми не йдемо в коаліцію з владою.

– А можна уточнити, кого ви називаєте цими демократичними і патріотичними силами, і хто до цього переліку не входить?

– Насамперед, туди не входить партія влади. Туди не входять комуністи, це навіть не обговорюється. Більше того, ми взагалі займаємо принципову позицію щодо заборони цієї ідеології в нашій країні. Далі – це блок Литвина. Тобто йдеться про ті сили, які проголосували за «харківські угоди». Наші виборці, власне, не вважають їх українськими політичними силами.

– Як щодо «Батьківщини»?

– Ми вже досить давно говоримо про те, що «Батьківщина» багато в чому несе політичну відповідальність за те, що зараз відбувається в країні. Відтак ми не розглядаємо «Батьківщину» у якості нашого партнера в місцевих органах влади.

– А «Свобода»?

– Так, зі «Свободою» ми будемо розмовляти. І з усіма іншими по списку: «За Україну», «УДАР» і далі – список досить довгий.

– А ХДС, наприклад, який у Верховній Раді голосував за «харківські угоди»?

– Треба відокремлювати народних депутатів у Києві від простих партійців на місцях. Моя місія в цій партії – повернути до її лав тих патріотів на місцях, які через розчарування, чванство і партійну бюрократію, через політичну корупцію розчарувались у «Нашій Україні» і переходили на районних і міських рівнях до будь-якої іншої політичної сили. Зараз настав час через чесну позицію, через співпрацю, через дійсно цікаву політичну діяльність повернути цих людей до «Нашої України». І ми, безумовно, будемо це робити.

– Тим не менше, все одно не дуже зрозуміло, чому ви прийшли в «Нашу Україну» саме до виборів. Адже тепер ви як керівник партії станом на 31 жовтня так чи інакше несете відповідальність за її, скажімо так, посередній результат на місцевих виборах, якщо порівнювати його з результатами 2006 чи 2007 року...

– Ну, це взагалі не результат, якщо порівнювати. Але моя внутрішня позиція завжди полягала в тому, що коли важко, а ти можеш діяти, то ти повинен діяти тут і зараз. Тому що побачите: коли у нас почнуться кращі результати, тут буде стояти черга. У 2007 році я не мав права займатися політичною діяльністю, але дуже добре бачив, скільки зрадників, фарисеїв, людей, які взагалі не мали жодного стосунку до української демократії та патріотизму, прибігли під двері офісів різних політичних сил...

А згадайте першу п’ятірку «Нашої України» у 2007 році (до першої п’ятірки блоку «Наша Україна – Народна самооборона» на виборах до Верховної Ради тоді входили Юрій Луценко, В’ячеслав Кириленко, Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко і Микола Катеринчук – Ред.), той білборд, який всюди висів. Минуло три роки – взагалі ніщо в історичній перспективі – і тепер ми їх усіх бачимо самостійними політиками з власними партійними проектами. Тобто люди використали «Нашу Україну», зайшли в парламент, зрадили і після цього розійшлися. Ще й зробили крайнім у всьому Віктора Ющенка, який політично дав їм зелене світло для проходження в парламент.

– От ви їх зараз зрадниками називаєте і в той же час консолідуватись з ними хочете...

– Якщо ти заходиш в парламент з мандатом однієї політичної сили, а потім переходиш до іншої, то це називається політичним зрадництвом, подобається це комусь чи ні. Власне, саме тому я прийшов до «Нашої України» у важкий для неї час: я просто зрозумів, що треба власним прикладом показати, що не у зрадництві перспектива патріотичної політичної сили, а у важкій праці.

– Коли особисто вам запропонували зайти в «Нашу Україну»?

– На серйозному рівні ці розмови почалися десь на початку серпня.

– Хто їх ініціював?

– Власне, я розмовляв про це з Віктором Андрійовичем Ющенком, з Сергієм Бондарчуком, з багатьма однодумцями: Володимиром Огризком, Миколою Оніщуком, Василем Князевичем. Багато людей, з якими я досить довго працював, переживали у зв’язку з тим, що така патріотична сила, якою є «Наша Україна», занепадає, що її політичний шлях протягом останніх 6-7 місяців був шляхом в нікуди. Відтак, коли склалася команда, тоді все зійшлося в одній точці, ми зрозуміли, що настав час діяти.

– Чи можна Віктора Ющенка назвати вашим хрещеним батьком у «Нашій Україні»?

– Хрещеним – ні, але лідером, людиною, яку я дуже поважаю...

– Тобто просто батьком?

– Ще коли я був такого віку, як ви, я був молодим українським дипломатом, і дуже не любив, коли Кучму називали «папа» чи «батько». Мені здавалося, що це – прояв якогось комплексу неповноцінності. Ні, ми не називаємо Віктора Андрійовича «батьком». Він є Віктор Андрійович Ющенко, лідер партії, Президент України. Так його називаю я, і так хотів би, щоби називали й інші.

– Партійна структура «Нашої України» передбачає наявність у ній одразу двох центрів керування. Ви є головою політради партії, Віктор Ющенко – її лідер. Скажіть, хто з вас головніший?

– Питань на кшталт «хто головніший?» взагалі не виникає. Звичайно, Віктор Андрійович Ющенко. Але головне – не творити вождів і не займатись вождизмом. Є партійний статут, є партійна робота – от нею і треба займатися.

– А у вас, поки ви обіймаєте посаду голови політради, вже була вже хоч одна політична дискусія з Віктором Ющенком?

– Найголовніше – щоденні консультації, щоденні розмови, щоденні засідання, щоденна робота. В партії є обстоювання і реалізація спільної лінії. А коли ця спільна лінія виробляється, то як вона у нас обговорюється, в яких тонах і так далі – це наша закрита діяльність. І ми, як і будь-яка нормальна європейська партія, ніколи не покажемо її назовні. Але поки що, за цей місяць у нас, слава Богу, не виникало жодних розбіжностей, навіть щодо найгостріших питань.

Власне, джерелом чималої кількості проблем «Нашої України» було те, що Віктор Андрійович і політрада партії часом просто сповідували різні лінії...

Я, на жаль чи на щастя, все це знаю. І дуже хотів би цього уникнути. Це дуже неправильно, коли люди не могли домовитися всередині партії і виносили свої дискусії назовні. Але, з іншого боку, за цей місяць нам вдалося без чвар і інтриг скоординувати всіх 71 наших депутатів у Верховній Раді на підтримку конкретних законопроектів. І я дуже налаштований продовжувати діяти саме в такому ключі.

– Чому Віктор Ющенко не їздив регіонами в ході виборчої кампанії? Адже, як би там не було, а «Наша Україна» залишається в свідомості людей партією Віктора Ющенка. Вибори у нас відбуваються не так часто, аби їх отак просто, грубо кажучи, ігнорувати.

– Насправді він їздив, зустрічався з людьми. Він був і на Київщині, і в Івано-Франківській області, і в Тернопільській. Щодо того, що він їздив не так багато, то є певні, в тому числі, особисті речі, які ми поважаємо, і які я не хотів би коментувати за відсутності Віктора Андрійовича.

Але для цього і є нова молода команда, яка зайшла в партію, і от нас точно не було в кабінетах. Якби ви зайшли в наш офіс протягом кампанії, ви б мене тут не побачили: я приходив на роботу о сьомій ранку, організовував, що встигав, до дев’ятої, а тоді – сідав у машину і їхав, наприклад, від Бердичева до Устилуга. Єдине, що під час кампанії ми не змогли так часто, як хотілося б, заїжджати на схід, але одним з наших серйозних завдань сьогодні якраз і є оживити і підтримати наші партійні осередки саме на сході України.

– Чи є станом на сьогодні членом «Нашої України» Катерина Михайлівна Ющенко?

– Ні.

– А чому?

– Вона – вільна людина у вільній країні і сама має визначатися зі своєю партійністю. Вона так само залучена до громадського, благодійницького життя держави, але поки що перебуває поза активним політичним життям.

24 вересня ми підвели риску під усіма конфліктами всередині партії.

– В минулому інтерв’ю у відповідь на питання про перспективи вступу до «Нашої України», ви сказали, що ця партія потребує оновлення, повинна пройти люстрацію, адже дуже багато людей у ній займається політичним бізнесом, дискредитує національну ідею і демократичні сили загалом.

– Так.

– За три місяці, що пройшли з часу тієї розмови, жодних гучних виходів зі складу «Нашої України» не було. З цього можна зробити висновок про те, що люди, які «займаються політичним бізнесом, дискредитують національну ідею і демократичні сили загалом», залишаються у складі вашої партії.

Цю підозру можна потихеньку знімати. Відсутність скандалів означає, що припинилася дискредитація «Нашої України». Що стосується тих людей, яких я мав на увазі, то більшість з них, слава Богу, відійшли ще до мого приходу в партію, до з’їзду, на якому було ухвалено чимало суто кадрових рішень. Я нагадаю: оновлена була вся президія партії, оновлені всі її керівні органи. Політична рада оновлена на 70%, причому значною мірою – за рахунок представників наших регіональних організацій.

Найближчим часом, протягом місяця ми проведемо черговий з’їзд, на якому ротації будуть продовжені. Партія буде оновлюватися з максимальним залученням молоді, представників громадських, патріотичних організацій. Але найважливіше, що одночасно з цим процесом ми спостерігаємо процес приєднання до нас людей, яких дійсно поважає все українське суспільство. Як приклад я можу назвати вступ в партію Івана Геля, відомого львівського правозахисника, дуже поважної людини, яка вчинила так само, як і я: ще до отримання всіх результатів виборів він відверто назвав нас справжньою патріотичною силою і вступив до «Нашої України». З такими людьми, як він, ми впевнені у тому, що підемо далі.

– Чи збігаються погляди на практичний вираз оновлення керівного складу партії у вас з Віктором Андрійовичем?

– Так.

– У вас є карт-бланш на ініціювання таких змін? Наприклад, хто конкретно формує список вашої політради?

– З’їзд, і це дуже важливо…

– А хто готує пропозиції до з'їзду?

– Обласні організації і президія партії.

– Але обласні організації теж різними бувають. Наприклад, та ж Вінницька обласна організація «Нашої України» часто вважалася аж надміру автономною...

– Це правда, але згадайте, яких ударів було завдано по цій організації! Подивіться, людина, яка зараз набирає майже 80% на виборах мера Вінниці, колись була нашим симпатиком, його підтримувала «Наша Україна»!

І одна з найсерйозніших політичних помилок попереднього керівництва партії полягає у тому, що «Наша Україна» просто втратила таких мерів, як Андрій Садовий, Володимир Гройсман і багатьох інших людей. Я не говорю про причини, я говорю про політичний результат. Такого не може дозволити собі жодна політична структура в жодній країні світу, а керівництво «Нашої України» чомусь свідомо доводило до такої ситуації. І це ненормально.

– Тож ви зараз помаленьку вичищаєте представників старого керівництва, яке робило ці помилки, з керівних органів партії...

– Не тільки я, а й з’їзд партії і її нова політрада. Власне, хочу ще раз підкреслити, що ключову роль у оновленні партії відіграє саме з’їзд. Повірте, місцеві делегації приїжджають на нього з дуже гострими настроями. І те, що ми даємо їм можливість висловитись, взяти участь у виробленні і ухваленні рішень – цей процес всередині партії на наступному з’їзді буде лише продовжуватись.

До речі, на наступному з’їзді ми скажемо, що у нас немає часу на другорядні речі: ми будемо представляти на ньому нову програму дійсно оновленої «Нашої України», наш головний політичний документ, а також зміни до статуту, які посилюватимуть внутрішньопартійну демократію, зокрема, у питаннях формування і політради, і виборчих, в тому числі парламентських, списків. Ми нарешті створимо архітектуру партійної структури, партійної участі у всіх виборах. Ми визначимо поняття партійного резерву – щоб не стикнутися з такою ситуацією, у якій зараз опинилася Партія регіонів: коли половина їхньої фракції пішла у виконавчу владу, але мандати вони не віддають, бо їх просто нема ким замінити, далі у списку стоять водії, помічники, охоронці, які навіть зареєструватись у Верховній Раді не зможуть. А наша політична сила має потужний кадровий резерв, але його потрібно чітко організувати, демократично обговоривши це питання на з’їзді,і це буде ще одним його завданням.

– Всі ваші тези стосовно змін до статуту: про створення архітектури партійної структури, підвищення ролі місцевих організацій, кадровий резерв – практично дослівно повторюють тези, з якими на останньому з’їзді партії «Батьківщина» виступала Юлія Тимошенко.

– Це значить, що у неї залишилися непогані радники. Власне, я не претендую на геніальність. Я говорю про речі, які зараз відчуває будь-яка політична сила, яка серйозно претендує на загальноукраїнський масштаб, на результативну участь у наступних виборах.

– До питання про кадровий резерв. Скажіть, чи досі є членом нашої партії Петро Олексійович Порошенко?

– Петро Олексійович Порошенко не виходив з партії, а відтак він лишається її членом. У всякому разі, іншої інформації у мене станом на сьогодні немає.

– Він бере участь у партійному житті?

– Ні. Ще до мого приходу в партію він призупинив активне політичне життя в рамках «Нашої України». Але він бере активну політичну участь в процесах всередині країни.

– …в рамках інших партій.

– В тому числі, і в рамках інших партій. Бо я можу відверто визнати: ще до початку вересня, поки партія згорталася, керівництво відривалось від партійних осередків, більшість серйозних політиків шукали і знаходили можливість активної політичної самореалізації в рамках якщо не «Нашої України», то якоїсь іншої сили. Це – логіка політичного життя.

– Тобто ви на нього зла не тримаєте?

– Навпаки, у нас з ним дружні відносини, які я хотів би зберегти й надалі. І саме оновленням партії, перетворенням її на більш активну, а відтак – більш політично привабливу, ми створюємо єдину можливість для повернення до неї людей, які могли б додати до авторитету «Нашої України».

– Тобто повернення Петра Порошенка – це оновлення партії?

– Тут мова йде про його особисту позицію стосовно того, де б він бачив своє майбутнє. Я б за його відсутності це питання не обговорював. Я лише констатував те, що є насправді: дійсно, він призупинив активну партійну діяльність, разом з тим не перериваючи членство у «Нашій Україні».

– Ні для кого не секрет, що в «Нашій Україні» наявна ціла низка внутрішніх конфліктів, які тягнуться роками і час від часу вихлюпуються назовні, наприклад, в ході її з’їздів. Чи відчуваєте ви за собою силу стати арбітром у цих конфліктах і, головне, чи вас у такій ролі сприймають, власне, конфліктуючі сторони?

– Перше й головне: всі конфлікти, починаючи з 24 вересня, не мають жодного значення, оскільки ані я, ані будь-хто інший з членів нової президії, а також більшість членів нової політради не брали у них жодної участі. Відтак для нас ці конфлікти просто не існують. Більше того, ми запропонували всім партійцям зупинити їх просто через те, що вони більше не мають для нас жодного значення.

– Тобто навіть після того, як Віра Ульянченко і Юрій Єхануров погавкались між собою просто на з’їзді, всі повинні зробити вигляд, що жодного конфлікту між ними не існує?

– По-перше, вони не погавкались, а зробили один одному зауваження. А по-друге, чи чули ви протягом останнього місяця від Віри Іванівни чи Юрія Івановича хоч один взаємний докір? Хоч один публічний диспут?

– Юрія Івановича після з’їзду взагалі не було чутно…

– Це означає, що всі зайняті роботою. Згідно з рішенням з’їзду жодна з конфліктуючих сторін, жодна з конфліктуючих ліній не представлена у керівництві партії. Ще раз кажу: 24 вересня ми підвели риску під усіма конфліктами всередині партії. Відтепер їх для нас просто не існує, вони нам нецікаві. Більше того, ми намагаємося не породити нових конфліктів всередині партії.

– Тому коли ви кажете, що моє завдання в партії – бути арбітром, то я для себе формулюю його ще простіше: бути більш простим, більш відкритим до людей, до виборців і до прихильників «Нашої України». Тоді на конфлікти часу просто не залишається.

– Радикальне оновлення керівництва «Нашої України» немислиме без залучення до нього нових людей.

– Сьогодні на слуху два прізвища: Наливайченко і Бондарчук. Кого ще ви можете назвати своєю командою?

– Я називаю своєю командою «Нашу Україну». Я не сприймаю вождизму, а той, хто творить всередині єдиної команди щось своє, це майбутній вождь. Я не такий і не такі всі ті, хто зараз працює на відродження партії.

Відтак нова команда «Нашої України» – це кожен член нашої партії, кожен наш народний депутат, це і молодіжні та громадські організації, це всі ті люди, які зараз працюють разом з нами. Оновлення «Нашої України» продовжується на всіх рівнях. Ми шукаємо енергійних, патріотичних та успішних людей.

– Однією з найважчих проблем «Нашої України» протягом останніх років називали фінансування партії. Як зараз з її вирішенням?

– Власне, одна з причин, чому ми так поспішаємо провести з’їзд, полягає в тому, що ми прагнемо якнайшвидше чітко й прозоро раз і назавжди вирішити питання членських внесків. Зауваживши відсутність наших білбордів в ході нинішньої кампанії, ви могли зрозуміти, що ми почали жити на реально наявні у нас ресурси, не вдаючись до політичної корупції чи інших подібних речей. Власне, на цьому з’їзді ми остаточно ухвалимо рішення про те, якого розміру повинні бути наші партійні внески, сформувати прозору партійну касу і затвердити порядок використання партійних грошей.

Що стосується боргів, то ми – не ті люди, які будуть звинувачувати у поганому стані справ своїх попередників. Ми говоримо: партійні борги – це відповідальність усієї партії. Особливо це стосується боргів перед Пенсійним фондом, адже ми – справді українська партія. Тому ми вже почали серйозні переговори з Пенсійним фондом щодо можливої реструктуризації нашого боргу. Будемо це питання поступово знімати...

– А як щодо боргів перед місцевими активістами?

– Зараз борги перед представниками наших виконавчих структур почнуть виплачуватися за рахунок членських внесків. Поки що йдеться про ті розміри відшкодування, які ми зараз можемо собі дозволити, але з налагодженням механізму партійних внесків на централізованому рівні ми перейдемо на більш серйозне регулярне фінансування. Але хотів би наголосити: йдеться не про фінансування всіх партійців чи партійних акцій, а про виплату зарплати тій невеликій кількості людей, які виконують чисто технічну, апаратну роботу.

– А якого розміру в Україні має бути членський внесок, щоб його вистачило, на покриття старих боргів перед апаратом партії та Пенсійним фондом та ще й залишилося на якусь поточну діяльність, на ті ж білборди?

– Пропозиції більшості членів політради, які будуть виноситися на з’їзд, стосуються того, що мінімальною сумою членського внеску має бути 10 гривень. Я був приємно вражений тим, що зараз у нас реально наявно більше 360 тисяч людей, і це йдеться про підтверджену, не надуту кількість членів. Тобто ми є досить серйозною структурою...

– Тобто ви всерйоз вірите в те, що виключно за рахунок десятигривневих членських внесків партія може реально розвиватися, претендувати на перемогу на виборах?

– Так, вірю. Хоча уточнив би: я всерйоз вірю в те, що якщо наша політична сила наведе порядок у власних фінансах, відділить неоплачувану партійну діяльність від роботи невеликого адміністративного апарату, зробить свою діяльність максимально прозорою, – то ми зможемо претендувати на залучення до партії безоплатної незворотної допомоги від тих, хто міг би підтримувати наші дії, акції, конкретні справи.

Якщо ж один з цих елементів випадає, тоді ми наражаємося на дуже велику небезпеку знову втягнутися в політичну корупцію і залежність від так званих спонсорів. І з цим, власне, стикнуться ті, хто витратив мільйонні бюджети, наприклад, на місцеві вибори.

Ідейний лідер опозиції, безумовно, потрібен.

– Як ви вважаєте, коли в Україні повинні відбутися чергові парламентські вибори?

– Власне, тут і вважати нема чого. Рішенням Конституційного суду відновлено дію Конституції 1996 року, відтак вибори мають відбутися у березні 2011 року. Якщо, звичайно, в черговий раз КС не вирішить по-іншому. Наскільки я знаю, у Конституційному суді зараз є подання, він має висловитися з цього приводу, бо колізія справді дуже серйозна.

– Чи готується «Наша Україна» до парламентських виборів?

– Безумовно. З 1 листопада.

– У чому полягає ваша політична стратегія, якщо йдеться, власне, про підготовку партії до виборів? Чи планується «Нашою Україною» чергове створення якогось виборчого блоку – при тому, що блоки можуть бути заборонені взагалі?

– Ми будемо йти на вибори єдиною політичною силою. Єдиною в плані єдності рядів наших партійців і наших прихильників. У той же час ще з 1 листопада ми відкрили двері для всіх, хто хоче об’єднатися...

– Тобто влитися у вашу політичну силу.

– ...для всіх тих, хто свого часу пішов з «Нашої України», утворив якісь дрібніші партійні структури, а тепер хоче повернутися, бо результати місцевих виборів мали б стати для них холодним душем, після якого вони отямились і зрозуміли, що тільки єдина патріотична сила може претендувати на дійсно серйозну політичну перспективу.

– А чому ви вважаєте, що саме «Наша Україна» на цьому попелищі національно-демократичних сил повинна стати об’єднавчим стрижнем? Адже, без образ, вона вже неодноразово ініціювала об’єднавчі процеси, і щоразу закінчувалися вони пшиком…

– По-перше, тільки ми не міняємо наші ідеї і принципи, навколо яких реальним є об’єднання патріотичних сил, – вони всі залишились у нашій програмі. По-друге, ми справді пропонуємо нову, сучасну політичну діяльність, новий, сучасний політичний менеджмент і дійсно серйозні політичні акції. І по-третє, ми маємо представництво в парламенті. Все ж таки дуже важко уявити, як ті політичні сили, які не мають представництва у Верховній Раді, братимуть активну і результативну участь у парламентській кампанії. Адже на вибори потрібно йти, вже маючи в активі конкретні напрацювання, які можуть бути корисними виборцеві вже сьогодні, і вносити такі законопроекти треба вже зараз. Власне, такими і є три складові, які дають нам підстави бути політично активними і звертатися до потенційних партнерів з пропозиціями щодо об’єднання.

– Деякі опозиційні політики говорять, що насправді шанс для опозиції настане не на чергових парламентських виборах, а на президентських. Ви з цим погоджуєтесь?

– Ні. Я думаю, що так говорять ті політики, які хочуть нас приспати. Ті серйозні політичні процеси, які відбулися чи відбуваються в країні, потрібно негайно зупинити і спрямувати в інше русло саме на рівні парламенту. Адже і «харківські угоди», і проект Податкового кодексу, і проект Трудового кодексу, і антисоціальні рішення щодо, наприклад, незарахування відпустки по догляду за дитиною до трудового стажу, і плани по збільшенню пенсійного віку для жінок – це все питання, які можна і треба вирішувати саме на рівні парламенту. До президентських виборів можна все проспати. Треба діяти тут і зараз, а відтак – іти на парламентські вибори.

– Але, з іншого боку, відповідальність за ситуацію в країні сьогодні фактично перейшла від парламенту до Президента…

– Але закони все одно має ухвалювати Верховна Рада. Саме вона на основі Конституції визначає, в тому числі, систему організації влади в Україні. І саме тому демократичним силам потрібно обов’язково боротися за представництво в парламенті.

У будь-якому разі, нинішню ситуацію в Україні часто порівнюють з ситуацією кількарічної давнини, коли змогу повалити режим Кучми дала наявність у опозиційних сил лідера, який не вимагав, принаймні, на тому етапі, підлаштовувати під себе нічиї ідеології, об’єднатися в одну політичну партію і так далі. Чи не вважаєте ви, що і сьогодні українській опозиції потрібен подібний ідейний лідер?

Ідейний лідер, безумовно, потрібен. З дуже важливим уточненням: лідерство саме по собі, без команди, без політичної програми, без активної політичної діяльності – вже неможливе. Суспільство з того часу пішло далеко вперед. І політикум, і громадський сектор за цей час дуже змінилися. Та й вся Україна змінилася.

Українські виборці вже не ті. Вони хочуть бачити дії. Вони вже не кажуть: от, мовляв, у нас є лідер, який все за нас зробить. Ні, люди говорять: хлопці, покажіть свою команду, покажіть, що ви здатні зробити, і тільки після цього ми вирішимо, голосувати за в